Столипінські хутори

[donXenaro]

[Янчик]

Находки на разных хуторских домах всегда разные, никто в те времена не мусорил денежкой, она была в цене, кроме этого население пережило три голодомора и чтобы выжить сдавали ценные вещи, деньги(серебро и золото) в так называемые "торгсибы" где все менялось на муку, хлеб и крупы. Ценные находки попадаются в основном в домах которых раскулачивали, гдето была заначка, а хозяева отправлялись в "турне" на север, а также в домах которые были сожжены(революция, гражданская война, махно, петлюра и т.д.) среди которых попадается не только медь, но и золотые монеты, которые сам подымал, а также товарищи, сын за полчаса поднял три шт. по 5 золотых рублей, в другом месте через год 2шт, по 10 руб., мне попался горшочек с царским серебром, заначка не всегда бывает на "печище", а где то рядом, потому что деньги искали в домах и махно, и петлюра, и ЧК.

[kargum]

[bobdilan2009]

[bobdilan2009]

З 1907 по 1911 в Україні вийшли на відруби і хутори 225 500 господарів, які володіли 1,8 млн десятин землі. Найінтенсивніше зростали хутірські і відрубні господарства у степових губерніях і на Волині.

Хоч у руках селянства опинилося 65% всієї землі, проте в Україні далі панувало аграрне перенаселення. 32% селян не мали землі або мали до 1 десятини, 38% господарств мали 1 — 4 десятини, 19% — 4 — 9, ледве 11% — більше (станом на 1917 рік).

Таким чином можна пояснити чому тільки один із десяти хуторців чогось вартий – майнове розшарування населення. Самі розумієте – чим більше землі тим багатший. Чим багатший, то міг купити нові знаряддя праці та використовувати найману робочу силу. В мене статистика краща – кожен п’ятий . Натрапивши на такий хутірець можна зразу сказати чи заможній, чи ні . У мене прикмета – якщо багато мідного шмурдяка , то значить жили багато.

[AliceCooper]

[desalex]

Для ефективного копу на місці таких поселень необхідно знання людською психології та поведінки в екстремальних ситуаціях.
Не поспішайте відразу тупо рить. Присядьте. Поміркуйте, уявіть ситуацію: пораються хуторяни по господарству, тут на коні вривається на хутор парубок, кричить "Активісти йдуть! Активісти, мать їхню!" Куркуль кидає вила, швидко в хату, хапає з печі горщика, з-під кроваті висуває сундучок, викидає з нього тряпки, спішно зсипає рублі-полтінніки в глечик, тряпки скидає назад в скриню, однією з них затикає горщика, скриню пхає ногою назад під ліжко. Вибігає з хати... куди? Уявіть себе на місці цієї людини. Прямо тут, у дворі закопати? Часу нема. У сіно заховати? Так перекидають, сараї всі обнишпорять, горища. Городами - в яр чи ліс, горщик - у лисячу нору на схилі (пісок чоботом навернув зверху) чи під пеньок у лісі (листям зверху) і мерщій додому. Думав - повернусь, заберу, та де там...

[Темучин]

[desalex]

...и следы видно. Колодцы, проруби, те же попытки спрятать в стог сена, сарай или на чердак. "Зимние закладухи" до нашего времени дошли мало, в основном надежды на "летние".

[Темучин]

[desalex]

Это да

[Полiський Злодiй]

bobdilan2009
Копав я такі хутори,все не так просто... Було таке що по п'ять монет з хати (із них дві десятки "рижих"), а бувало і декілька десятків. Найбільш результативно копав на хатах які зникли до 1933 року.

[rus-prim]

я на одном таком хуторе поднял распашку рублей Николая II, а так и серебро иногда попадается, правда мусора ппц......

[konstantinolzanskiu]

Две серебрюшки Н 2 по 20к и вагон кусков железной кровли, которые дразнили асю " копай меня„ куски от посеребряного самовара были расбросаны на десятки метров, нычка убитых винтовочных патронов в количестве штук 300, вот и вся хуторина. С Ув.

[bobdilan2009]

Мої вітання!!!
Дякую всім за зацікавленість темою.
Ось і ще інформація для роздумів:

Хутір як загальний спосіб поселення виник завдяки інтенсивній обробці землі. Хутори виникали у добу засвоєння нових земель, коли створювалися хуторські господарства із розміщенням усіх земель і господарських забудов на одному місці. З 16 століття на запорозьких землях, а згодом наЧорноморщині і Донщині, поставали хутори-зимівники. У 19 століття хутори поширилися, особливо у Волинській губернії, водночас і на українських землях під Австро-Угорщиною.

Споріднені з хуторами були так звані відруби і відрубні господарства, в яких земельні угіддя і частина забудов скупчувалися разом, а сама селянська садиба і далі залишалася у селі. На початку 20 ст. аграрна політика царської Росії з метою зміцнення селянського стану сприяла творенню хутірських господарств . За Столипинської реформи (1907—1916) було створено 1,6 млн хутірських господарств з 16 млн десятин землі(у всій Російській імперії). У 8 українських губерніях на хутори і відруби припадало 2,7 млн десятин, якими володіли 400 тис. (14%) селянських дворів.

Радянська влада за НЕПу толерувала хутірні господарства, але почала їх ліквідувати за колективізації сільського господарства, тавруючи хліборобів на хуторах як куркулів, що нібито були головною перешкодою колективізації. У Західній Україні хутори-садиби, але не як господарства, ще існують через обмаль житлових приміщень у колгоспних селах. Радянська влада намагалася переносити їх у села.

Подібною до хуторової є система фермерських поселень і господарств у Канаді і США. Українські поселенці кінця 19-го і початку 20-го століть творили хутори-ферми, головним чином, в трьох степових провінціях Канади та у Північній Дакоті, США.

В 1959 р. в Україні нараховувалося близько 7 тис. хуторів. У 1960-1970-ті рр. в Україні, як і всьому СРСР, проводилась політика ліквідації “неперспективних” сіл, передусім хуторів, які нібито гальмували процес укрупнення сільських поселень. Ці поселення були приєднані до ближніх сіл і зняті з обліку, в багатьох з них були ліквідовані заклади соціальної сфери (фельдшерсько-акушерські пункти, початкові школи, клуби), вони поступово занепадали й втрачали своїх мешканців.

[ДимДимыч]

Дуже радий читати такі теми. Автору - щиро дякую!

[Podvoch]

Дуже цікава тема. Хто попадав на гарне місце той мене зрозуміе (але мусора піпец).Дякую автору.

[bobdilan2009]

ДимДимыч
Podvoch
('')

[Podvoch]

По своїй суті пропозиції П. Столипіна були новою аграрною програмою держави, спрямовувалася на подолання відставання Російської імперії від передових країн. Здійснити її планувалося через широке впровадження ринкових відносин на селі та підвищення товарності сільського господарства, зміцнення господарств заможних селян. Українське селянство сприйняло заходи П. Столипіна як позбавлення від розпорошеності земельних смуг (відрізків) і поміщицького землеволодіння. Але імперська влада, пристосовуючи сільське господарство до капіталістичних умов, одночасно намагалася зберегти поміщицьке землеволодіння. Така політика була особливо актуальна для центральних районів Росії, де феодальні пережитки відчувалися сильніше. В Україні ж сільське господарство вже «просякнуте» капіталістичними елементами і реформа П. Столипіна мала найбільший успіх. Напередодні реформи в Наддніпрянщині селянам належало 96,4 млн. десятин землі, а поміщикам 63,9 млн. десятин. Тому подальший перерозподіл поміщицької землі з прийняттям реформи тільки прискорився. За перші три роки реформи поміщицьке землеволодіння в Україні скоротилося на 8,2%, а площа панських посівів напередодні Першої світової війни складала лише 18% від загальної.

Проте строкатість у формах землеволодіння в Україні зумовила різні результати реформи у різних районах. Так, руйнування общини було важливим наприклад, для Лівобережжя, де общинні землі становили 51,6% всіх земель або для Харківської губернії (93,1% общинних земель). Одночасно в Полтавській губернії громади володіли лише 17,9% земель, а на Правобережжі взагалі 3,5%. Зрозуміло, що вихід селян з общини активно здійснювався саме на Лівобережжі та Харківської губернії.

Реформа П. Столипіна мала в Україну успіх. Це пояснювалося в тому числі і психологічними та історичними особливостями українського селянства. Сприятливі природні умови давали можливість ефективно розвиватися індивідуальному, подвірному господарству, що закладало традицією приватного землеволодіння. Хутори були типові для господарського устрою Україна ще з другої половини XVIII століття. - Відносно тривалий, порівняно з Росією, період існування кріпацтва у Наддніпрянщині НЕ зруйнував тягу українського селянства до приватного господарювання. Протягом 1907-1915 рр. на Правобережжі вийшли з общини 48% селян, на Півдні - 42%, на Лівобережжі - 16,5%. На 1916 р. утворилося 440 тис. хуторів, що становило 14% селянських дворів. Ці показники були значно вище, ніж у європейській Росії, де з общини виділилося 24% селянських господарств, а переселилося на хутори 10,3%.

На облаштування хутірського господарства потрібно було від 250 до 500 руб. Звичайно, не всі селяни мали необхідні кошти, тому переважна більшість таких господарств створювали середняки.

Важливу роль у впровадженні реформи відіграв Селянський поземельний банк. Вже протягом 1906-1909 рр. поміщики Україні продали через банки 423 тис. га землі. Послугами банку у придбанні землі скористалося в основному заможне селянство, яке могло платити відсотки за надані кредити. Селяни, які були не здатні оплатити кредитування, втрачали землю і вона ставала власністю банку. У 1906-1910 рр. селяни України купили у банку 528 тис. га землі, причому майже 83% власників придбаної землі становили господарі хуторів і відрубів. Банки скуповували не тільки поміщицьку землю, але й тих селян, які продавали свої ділянки, переселяючись на схід Російської імперії.

Важливим складником столипінської аграрної реформи була переселенська політика. За 1907-1914 роки з Європейської частини Російської імперії на вільні землі за Урал переселилися 3,3 мільйони селян, включаючи 1,2 млн. Українців. Основні причини переселення були: селянське малоземелля та безземелля, важкі економічні умови життя більшості селян, неврожай 1908-1909 рр. в українських губерніях.

Переселенцям надавали по 15 гектарів землі на голову сім'ї та 45 - на решту її членів. Українці заселяли Сибір і Далекий Схід цілими районами. Так, серед поселенців Приморського краю українці становили 75-80%, в Амурській області - 60-65%. Вони відразу утворювали поселення зі своїми рідними назвами, які збереглися й донині: Переяславка, Чернігівка, Верхній Мономах та ін

Переселялися на нові землі не лише малоземельні селяни, але й заможні. Продавши в Україну свою землю вони купували інвентар, сільськогосподарську техніку і іноді реалізовували свої можливості на нових територіях з великими для себе економічними перспективами

[bobdilan2009]

Podvoch
Дякую за підтримку теми і за цікавий матеріал!