З понеділка в салонах краси розпочався післякарантинний ажіотаж. Кудлаті чоловіки та жінки з відросшими стрижками та коренями масово кинулись приводити до ладу, два місяці не займане перукарем, волосся. За роботою будні минали швидко. Щовечора я лежала і відчувала як гудять ступні від щоденних десятигодинних танців навкруг клієнтів. Закривала очі і уявляла весняний ліс. Як крізь яскраво - зелене молоде листя підморгує веселе сонце, а я крокую з деусом і думаю про те, що дуже вдалим вибором стали WS4-ті навушники бо в них я добре чую і сигнал, і дзвінкий переспів пташечок у лісі.
До п'ятниці радість від такого довгоочікуваного виходу на роботу (який ми з колегами відсвяткували винцем) змінилась виснаженням та неймовірним гулом в ногах.
Ввечері я поставила на зарядку деуса, рації і вляглась спати раніше щоб швидше настав ранок суботи і такий омріяний вихід на пошуки.
Весь тиждень мені на думку спадав один лісочок в якому я ще не копала, тому, в суботу ми без роздумів попрямували саме туди. Ліс зустрів нас шлагбаумом, який, на щастя, був просто зачіплений на великий залізний гак і ми з легкістю подолали перешкоду. Я привіталась з лісом, глибоко вдихнула аромат і відчула його в своїй крові. Ліс відкривався і кликав. Я подумки подякувала за гостинність і лише тоді включила металошукач.
Перший сигнал пропищав так, що я, розніжена лісовим спокоєм, здригнулась. На невеликій глибині лежала радянська лопата. Ну що ж, певно, сьогодні копати прийдеться немало, подумала я.
В забубони, діда Хабара та невдачі після побажання "Удачі", я не вірю, але до знаків природи та енергетики лісу я прислуховуюсь. І дійсно, копала я як зголодніла. На білий світ з'явився кількакілограмовий гак, довгий залізний прут і ще якась незрозуміла важкезна залізяка. Я склала весь металобрухт під столітнім дубом, запам'ятавши місце. По дорозі назад заберемо.
Побачивши лінії старої дороги, я виходжувала її вздовж і впоперек. Як винагорода - одни дивний ґудзик, а далі корисні сигнали пропали. Я безрезультатно вешталась між дерев, по черзі викопуючи кулю - гільзу - шрапнель - кулю - гільзу - шрапнель. Зрадливо почали нити стопи, нагадуючи про робочі будні. Між дерев побачила свого чоловіка з яким ми розійшлись в різні боки ще біля машини. Я запропонувала йому переїхати в знайомий ліс, який був в 15-ти хвилинах їзди. Юра погодився і ми попрямували до авто, не вимикаючи металодетектори.
Деус пропищав кольоровим, я подумала, що по черзі то має бути куля і попросила Юру викопати сигнал. А сама далі крокувала до виходу. Виявилось, що в чергу влізла монетка, так звана "капуста", через хвилину, ще одна, а за кілька метрів від них Юра викопав величезну царську копійку в зеленій патині.
Я зупинилась, зняла навушники і прислухалась до себе і до лісу одночасно. Так і є - ліс просив нас залишитись. Після кількох годин безуспішних пошуків ці три монети, знайдені за десять хвилин, безмовно кричали нам вслід -"Не йдіть!!!."
Я вирішила піти пообідати щоб повернутись до пошуків з новими силами. Юра їсти не хотів, тому, я почалапала до машини сама. Розклала свій нехитрий перекус - хліб з запеченою підчеревиною, варене яєчко та свіжий огірок. Всілась на траву і жувала, закривши очі і підставляючи лице веселим промінчикам сонця, які вигулькували крізь весняне листя.
Повернулась до Юри я сита і трішки щасливіша. Поки мене не було, він знайшов лише одну гирьку і я запропонувала рухатись до краю лісу. Знову по черзі полізли кулі, гільзи і шрапнель, в Юри зі знахідками було краще, він знайшов одну ходячку номіналом 50 копійок і царський позолочений ґудзик. Я вже дойшла майже до кінця лісу, як позаду мене чоловік вигукнув, що знайшов фібулу. Я розсміялась, мовляв, звідки тут фібула, але попрямувала до нього. Юра заховав знахідку в долонях, жартуючи зі мною. І коли він підняв руку, я висловилась міцним слівцем. На долоні лежала фібула Пеньківської культури. Я заціпеніла, в мене був шок не лише від знахідки, а й від того, що зранку я бачила схожу фібулу.
Перед виїздом на пошуки мені привезли посилочку з Нової Почти. Це була книга Ігоря Крепака "Записки скарбошукача". Я нашвидкоруч погортала сторінки і зупинилась на фото п'ятипалої фібули Пеньківської культури. Під фото був малюнок як зразок того, як носили ці фібули. Я подумала, що тепер буду знати як їх кріпили, поклала книгу на підвіконня і вийшла з дому.
Коли перше враження від знахідки минуло, я сказала Юрі, що фібули, в основному, знаходять в парі, тому, місцинку варто дослідити ретельніше. Найбільше здивувало те, що фібула лежала зверху лише злегка обросша мохом. В мене навіть промайнула думка, що її загубив якийсь незграбний пошуківець. Поки я міркувала, в метрі від мене Юрин Сімплекс просигналив кольоровим і він викопав частинку від срібного колта. Я поклала фібулу на рюкзак і взяла до рук деуса. Поруч був ще один кольоровий сигнал. Я включила камеру і почала копати. Ціль була глибоко. Юра прийшов на допомогу, а я знімала процес на відео. На глибині більше ніж пів штика показалась ширша частина фібули. Я на хвилину перестала дихати. Момент, коли ми в ейфорії дістали знахідку, я запам'ятаю на все життя. Серце калатало, як скажене. В руках ми тримали історію. Я дякувала лісу за довіру, за гостинність і знаки. Потім я ще довго тримала фібули в руках - насолоджувалась.
Всю дорогу додому я мовчала. Попросила Юру зупинитись біля кущів бузку, вийшла з машини і лицем занурилась в цвіт, вдихала аромат і відчувала благодать.
Вдома я стояла в душі, вода струменіла, як вчорашня весняна злива. Маленька колонка виконувала тривожну мелодію з бібліотеки ютуба... я була впевнена, що там у лісі була жінка, я відчувала її тугу за тим, що не збулося...
Описание: |
|
Размер файла: |
248.71 KB |
|
Описание: |
|
Размер файла: |
234.85 KB |
|
Описание: |
|
Размер файла: |
225.75 KB |
|
Описание: |
|
Размер файла: |
230.55 KB |
|
Описание: |
|
Размер файла: |
216.35 KB |
|